Z centrum widać najwięcej
  

KULTURA LIBERALNA > Bez kategorii > [Путинaдa] «Україна» в...

[Путинaдa] «Україна» в лапках, (життя) в дужках

Вікторія Жуган

Як українці справляються з війною? Беруть слова в лапки, потім підміняють, ховають в дужках , і, врешті, безсило замовчують - пише Вікторія Жуган.

Коли суспільство вчиться говорити, у словнику починає бракувати слів. Коли нові слова несуть загрозу старим ораторам, на допомогу приходить пунктуація. Є лапки, щоб вибачатися за те, що називаємо речі не своїми іменами. Є дужки, щоб ховати в них усе, за що стає соромно.

Взяти хоча би хіт останніх днів – «день тиші». В рамках перемир’я, яке започаткували «мінські домовленості», Президент оголосив іще одне перемир’я. «Мінські домовленості» – в лапках, бо які ж це домовленості, якщо їх ніхто не виконує. «Перемир’я» – теж в лапках, бо складно витлумачити, чому під час «перемир’я» гинуть більше, ніж у часи бойових дій. Певно, все через «домовленості» – а вони, як бачите, у нас в лапках. Замкнене коло, спробуй знайти винних, велика політика. Гинуть і мерзнуть, щоправда, вже без лапок.

Популярні бренди – «ЛНР» і «ДНР». Вони, разом з їхніми «міністерствами», «міністрами» і «референдумами», теж колись писались у лапках. Іноді до них додавали «так звані». Але кожна нова словесна чи пунктуаційна конструкція, скажімо, у заголовку новини – це біль в очах читача. ЛНР, ДНР з усіма їхніми заходами самодіяльності виходять з оковів лапок і стають повноправними членами риторичного дискурсу. А отже, витоптують собі місце у реальному світі. Не вірите? Згадайте Крим. Там колись теж була «так звана влада» і «референдум». Скільки часу знадобилося, щоб вони стали повноправними гравцями у свідомості суспільства?

До словничка термінів у лапках спішать потрапити «реформи». Славетні українські камікадзе пережили одні вибори і готуються до наступних. Сорі, їм не до реформ. Туди ж мітить «люстрація» – великі українські люстратори накосячили на етапі законотворення, приводів до критики більше, ніж користі. До лапок можуть потрапити і боротьба з корупцією, і децентралізація, і багато інших красивих слів з часів передвиборчих програм. Залежить від deal’u там у кулуарах.

Куди гірше за лапки, коли назви підмінюються по тихому. Як наприклад з АТО. АТО – це те, що дехто перед виборами обіцяв закінчити за кілька днів. Воно-то й зрозуміло: операція триває недовго. Тільки щось вона затягнулася, обіцяє протриматися й до весни. По кухнях це називають війною. Але в телевізорі – АТО. У підручниках з історії теж, певно, напишуть, що кілька тисяч добровольців чомусь-там поперли мочити хуліганів у нестабільному регіоні.

Якщо еліти бавляться з лапками, то з дужками бавляться низи. За дужки виносяться всі теми, про які говорити й думати несила.

Донецькі не говорять про військові дії. Так, щоночі чуємо, як стріляють, навіть близько, – кажуть ті, що лишилися на українському пограниччі. Так, батьки лишилися під ДНР, але якось крутяться, – кажуть ті, що виїхали. І переводять тему. Зляться, що не знають, як можуть щось змінити. Соромляться, що доводиться миритися з тим, що є. І не мають чого додати. Харківські не говорять про регулярні вибухи, у Києві не говорять про регулярне мінування метро. Ніде не говорять про те, як холодно в домах і як дорого в магазинах.

Заклик в столичному супермаркеті про пожертви для солдатів вражає при першому прослуховуванні. Далі – запам’ятовується, стирається, зливається із рекламними меседжами про знижки. Так працює людська психіка у стані тривалого напруження: вона відтісняє на задній план, забуває усе, чого не може змінити – інакше кажучи, виносить за дужки.

Зате поза всякими дужками – поєднання жовтого і синього. Українськими містами майорять національні прапори. Мешканці вішають на вікна і балкони, водії – на бампери, мери міст – на центральні проспекти. Так, ніби незалежність здобуто в 2014-му. На відміну від війни, вибухів, мінувань, голосувань, жовто-синій вже ні у кого не викликає питань. Хто першим це помітив? Бізнес. Реклами на тлі національного прапору завоювали простір візуальної реклами. Починаючи від реклами магазину під назвою «Єврошоп» на синьо-жовтому тлі, і закінчуючи новим дизайном кредитної картки головного банку в Дніпропетровську (що належить до знаного олігарха): на синьо-жовтому тлі – «Слава Україні!» – «Героям слава!». Тішить око? – Тішить. Продається? – А як же!

Єдине, що не продається – це гумор. В перерві між військовими хронічками і свіжими політичними скандалами, телебачення транслює пародії на короля російської пропаганди або «легітимного». В черзі за дешевшими ліками люди розказують анекдоти про сепаратистів. А якщо ще мають сили пересміяти турбулентні часи – значить, точно не пропадуть.

...czy możemy prosić Cię o chwilę uwagi? Rzetelne dziennikarstwo wykonywane z pasją potrzebuje dziś wsparcia.

Dzięki pomocy Darczyńców możemy:

  • pracować nad tygodnikiem i codziennymi komentarzami, nie rezygnując z ich jakości,
  • wypełniać misję naszej Fundacji i wprowadzać do debaty publicznej nowe sposoby rozumienia świata,
  • planować naszą pracę w perspektywie kilkudziesięciu miesięcy.

Dlatego prosimy Cię serdecznie:

SKOMENTUJ

Nr 309

(49/2014)
13 grudnia 2014

PRZECZYTAJ INNE Z TEGO NUMERU

PRZECZYTAJ INNE Z TEGO NUMERU

PRZECZYTAJ INNE Z DZIAŁU

KOMENTARZE



WAŻNE TEMATY:

TEMATY TYGODNIA

drukuj