[Путинaдa] «Україна» в лапках, (життя) в дужках

Як українці справляються з війною? Беруть слова в лапки, потім підміняють, ховають в дужках , і, врешті, безсило замовчують - пише Вікторія Жуган.

Коли суспільство вчиться говорити, у словнику починає бракувати слів. Коли нові слова несуть загрозу старим ораторам, на допомогу приходить пунктуація. Є лапки, щоб вибачатися за те, що називаємо речі не своїми іменами. Є дужки, щоб ховати в них усе, за що стає соромно.

Взяти хоча би хіт останніх днів – «день тиші». В рамках перемир’я, яке започаткували «мінські домовленості», Президент оголосив іще одне перемир’я. «Мінські домовленості» – в лапках, бо які ж це домовленості, якщо їх ніхто не виконує. «Перемир’я» – теж в лапках, бо складно витлумачити, чому під час «перемир’я» гинуть більше, ніж у часи бойових дій. Певно, все через «домовленості» – а вони, як бачите, у нас в лапках. Замкнене коло, спробуй знайти винних, велика політика. Гинуть і мерзнуть, щоправда, вже без лапок.

Популярні бренди – «ЛНР» і «ДНР». Вони, разом з їхніми «міністерствами», «міністрами» і «референдумами», теж колись писались у лапках. Іноді до них додавали «так звані». Але кожна нова словесна чи пунктуаційна конструкція, скажімо, у заголовку новини – це біль в очах читача. ЛНР, ДНР з усіма їхніми заходами самодіяльності виходять з оковів лапок і стають повноправними членами риторичного дискурсу. А отже, витоптують собі місце у реальному світі. Не вірите? Згадайте Крим. Там колись теж була «так звана влада» і «референдум». Скільки часу знадобилося, щоб вони стали повноправними гравцями у свідомості суспільства?

До словничка термінів у лапках спішать потрапити «реформи». Славетні українські камікадзе пережили одні вибори і готуються до наступних. Сорі, їм не до реформ. Туди ж мітить «люстрація» – великі українські люстратори накосячили на етапі законотворення, приводів до критики більше, ніж користі. До лапок можуть потрапити і боротьба з корупцією, і децентралізація, і багато інших красивих слів з часів передвиборчих програм. Залежить від deal’u там у кулуарах.

Куди гірше за лапки, коли назви підмінюються по тихому. Як наприклад з АТО. АТО – це те, що дехто перед виборами обіцяв закінчити за кілька днів. Воно-то й зрозуміло: операція триває недовго. Тільки щось вона затягнулася, обіцяє протриматися й до весни. По кухнях це називають війною. Але в телевізорі – АТО. У підручниках з історії теж, певно, напишуть, що кілька тисяч добровольців чомусь-там поперли мочити хуліганів у нестабільному регіоні.

Якщо еліти бавляться з лапками, то з дужками бавляться низи. За дужки виносяться всі теми, про які говорити й думати несила.

Донецькі не говорять про військові дії. Так, щоночі чуємо, як стріляють, навіть близько, – кажуть ті, що лишилися на українському пограниччі. Так, батьки лишилися під ДНР, але якось крутяться, – кажуть ті, що виїхали. І переводять тему. Зляться, що не знають, як можуть щось змінити. Соромляться, що доводиться миритися з тим, що є. І не мають чого додати. Харківські не говорять про регулярні вибухи, у Києві не говорять про регулярне мінування метро. Ніде не говорять про те, як холодно в домах і як дорого в магазинах.

Заклик в столичному супермаркеті про пожертви для солдатів вражає при першому прослуховуванні. Далі – запам’ятовується, стирається, зливається із рекламними меседжами про знижки. Так працює людська психіка у стані тривалого напруження: вона відтісняє на задній план, забуває усе, чого не може змінити – інакше кажучи, виносить за дужки.

Зате поза всякими дужками – поєднання жовтого і синього. Українськими містами майорять національні прапори. Мешканці вішають на вікна і балкони, водії – на бампери, мери міст – на центральні проспекти. Так, ніби незалежність здобуто в 2014-му. На відміну від війни, вибухів, мінувань, голосувань, жовто-синій вже ні у кого не викликає питань. Хто першим це помітив? Бізнес. Реклами на тлі національного прапору завоювали простір візуальної реклами. Починаючи від реклами магазину під назвою «Єврошоп» на синьо-жовтому тлі, і закінчуючи новим дизайном кредитної картки головного банку в Дніпропетровську (що належить до знаного олігарха): на синьо-жовтому тлі – «Слава Україні!» – «Героям слава!». Тішить око? – Тішить. Продається? – А як же!

Єдине, що не продається – це гумор. В перерві між військовими хронічками і свіжими політичними скандалами, телебачення транслює пародії на короля російської пропаганди або «легітимного». В черзі за дешевшими ліками люди розказують анекдоти про сепаратистів. А якщо ще мають сили пересміяти турбулентні часи – значить, точно не пропадуть.

Skoro tu jesteś...

...mamy do Ciebie małą prośbę. Żyjemy w dobie poważnych zagrożeń dla pluralizmu polskich mediów. W Kulturze Liberalnej jesteśmy przekonani, że każdy zasługuje na bezpłatny dostęp do najwyższej jakości dziennikarstwa

Każdy i każda z nas ma prawo do dobrych mediów. Warto na nie wydać nawet drobną kwotę. Nawet jeśli przeznaczysz na naszą działalność 10 złotych miesięcznie, to jeśli podobnie zrobią inni, wspólnie zapewnimy działanie portalowi, który broni wolności, praworządności i różnorodności.

Prosimy Cię, abyś tworzył lub tworzyła Kulturę Liberalną z nami. Dołącz do grona naszych Darczyńców!

Wesprzyj Kulturę Liberalną