Рік тому Україну сколихнув пост журналіста Мустафи Найєма. Тоді він написав: «Одягайтесь тепліше, беріть парасольки, чай, каву, гарний настрій і друзів». З цього посту почався Майдан. Майдан закінчився, а соцмережі заполонили інструкції виживання під Градами, надання першої допомоги й інтерактивні мапи бомбосховищ. І вони вже нікого не сколихують.
У річницю розстрілу Майдану здається, що час підбивати підсумки. Українці пишуть пісні, знімають фільми, презентують документальні проекти. Запалюють на площах лампадки, щоб поплакати і помовчати. Намагаються записати в цьому оповіданні останнє речення, щоб закрити книжку і відправити її на полицю історії. Але вистріли Градів переривають напівслові.
Уже рік триває розслідування злочинів на Майдані. Починаючи від побиття студентів у листопаді й закінчуючи розстрілом неозброєних людей у лютому. Більшість доказів знищено, більшість винних на свободі. Судові засідання тривають годинами, але родичі загиблих, журналісти й активісти вперто не покидають зали засідань. Що не заважає судам безкінечно переносити, затягувати процес або відпускати винних «під домашній арешт» (читай: давати їм утекти).
Уже рік прибічники Януковича спокійно переховуються в Криму, Росії чи Європі. Андрій Портнов фотографується на фоні будівлі Інтерполу у Франції (перебуваючи під санкціями ЄС), а Микола Азаров презентує в Москві книгу про Україну (перебуваючи у розшуку Інтерполу). І останнє доповнення до колекції – Олександр Єфремов, якого Україна спочатку заарештувала, а потім випустила під заставу. Українці не сумніваються, що він утече. Питання тільки, коли.
Уже рік триває процес визнання загиблих на Майдані героями. Їхні родини проводили акції і пікети, писали звернення та апелювали до влади. І тільки рік по тому їх нагородять «Золотими зірками героя України».
Це тільки деякі з болючих питань, які треба вирішити, щоб символічно завершити рік Майдану і перейти до року Війни. Але на Україну щодня сипляться нові й нові завдання, які влада з питомо українським талантом умудряється вирішувати в найбільш парадоксальний спосіб.
Держава неспроможна забезпечити військових належним обмундируванням, тож тягар впав на плечі волонтерів. На каски і бронежилети скидається вся країна і закордон, маскувальні сітки плетуть бабці-пенсіонерки та передають їх на фронт. До одних і тих самих батальйонів потрапляють і майданівці, і колишні беркутівці, разом. Добровольцям не надають статусу учасника АТО, а МВС-ників нагороджують за бойові заслуги. Зате за посилення покарання за дезертирство держава з гордістю звітує.
Інформація, яку переказують із фронту волонтери і блогери, суперечить заявам влади. У мейнстрімових ЗМІ, здається, є певний індекс, на який ділять реальну кількість загиблих. Отримане число презентують публіці. На цей самий індекс множать кількість звільнених полонених і вивезених біженців. Навіть поразки у нас – «з честю і гідністю». Андрій Лисенко, речник АТО, на одній із останніх прес-конференцій надовго замислився над картою східної України, намагаючись знайти трасу, що з’єднує дві гарячих точки. І це головне офіційне джерело інформації про ситуацію на сході.
Непоєднувальні речі йдуть поряд, незрозумілі поєднання всотуються у щоденне життя. Репортаж про гуманітарну катастрофу на сході перебивається гламурною рекламою зі салоганом «Не обмежуй себе». Презентація чергової книги про Майдан за своїм форматом нічим не відрізняється від Fashion Week (який відбувається тут же, у Києві). На Майдані регулярно запрошують на екскурсію до Межигір’я тими самими текстами, що колись запрошували на курорти Криму. І поряд – збір коштів на батальйони та допомогу пораненим. А ще далі, ближче до стели, час від часу відбуваються вечори пам’яті чи публічні похорони воїнів АТО.
Новини про чергові раунди переговорів за участі європейських партнерів більше не вселяють надії. Вже не вірять, що Європа принесе мир. Коли вкотре здригаєшся, промовляючи «Дебальцеве», співрозмовник морщить чоло і стримано відповідає: «Ну що ж, як дійдуть до Києва – будемо їх тут валити».
Україні нема коли підбивати підсумки i осмислювати все, що відбувається. Їй час воювати.
