Z centrum widać najwięcej
  

KULTURA LIBERALNA > Bez kategorii > Український Квітень

Український Квітень

Вікторія Жуган

Магічна красная нить між Харковом і Одесою, вздовж якої мав би пролягати кордон «Новоросії», тримається на регулярних вибухах і пікетах. Десь доходить до смертей і поранень, а десь – лише до викриків «Порошенко – убийца». Насилля чи тільки його загроза, страх на рівні інстинкту за виживання – все це стає частиною щоденного життя.

Частиною щоденного життя стає смерть. Про неї найбільше знають ті, що повертаються з АТО. Невдовзі – навіть 50 тисяч солдат. Це вони розкажуть, що таке смерть і скільки коштує життя: їхнє, їхніх убитих побратимів, і особливо – тих, хто на фронті не був.

На вулицях з’являються інваліди. Ті, що «зі стажем», роками сидять вдома, бо пандусів, ліфтів і рівних доріг просто немає. Інваліди війни, повертаючись, ще шкутильгають звичними маршрутами, ніби по інерції продовжуючи здорове життя. Вони вписуються у портрет вулиці, і вулиця до них звикає.

Звикає теж до кольору хакі. У хакі вдягаються сумнівного вигляду чоловіки з перегаром. З символікою неіснуючих батальйонів, у розмальованих касках або міхових шапках в стилі кубанських козаків. Військові штани і берці одягають неголені, явно доармійського віку підлітки. Гламурні школярки підтягуються слідом за пацанами і тулять на себе те, що спритно з’являється на бутіковому ринку. Бо мейнстрім.

Мейнстрім всотує в себе смерть. Пам’ятаєте, як злякалися першим закатованим, а потім розстріляним у Києві? Як плакали над тисячами, розбомбленими на сході? Зараз, читаючи «За останню добу в АТО загинуло два українських військовослужбовці», заспокоюються: дві людини – це не дві тисячі, і не дві сотні тисяч.

А тут неспокій посіяло раптове вбивство. Друге протягом останньої доби. N-не протягом останніх півроку. У четвер убили проросійського журналіста Олеcя Бузину. Перед цим – журналіста Сергія Сухобока. Ще раніше – регіонала Олега Калашникова. Додаймо сюди вбитих і (само?)вбитих поплічників Януковича: Олександр Пеклушенко, Михайло Чечетов, Станіслав Мельник. Але саме смерть Бузини, так блискавично прокоментована Путіним, викликало найбільше емоцій.

Передбачувано, що влада України вбачає у цьому ланцюжку подій цілеспрямоване знищення причетних до розгону Майдану і організації Антимайдану. На їхню думку, колективне зло знаходиться в Росії і прагне показати, як безчинствує «хунта». Не дивно, що влада Росії інтерпретує це як репресії нинішнього режиму і утиски проросійськи налаштованих. Винуватить або владу, або Правий сектор, – неважливо, колективне зло – це все, що їсть сало, носить вишиванку і говорить українською.

Логічно, що довкола все частіше і частіше звучить російське слово «расшатывать», тобто дестабілізувати. У ЗМІ витікали численні проекти Новоросії, провокації відбуваються за не дуже креативним сценарієм – і тепер ситуація повторюється.

Адже між християнською Пасхою і комуністичним Дньом побєди, між річницею виникнення одних «народних республік» і провалом інших, мало щось статися. Київ, хоч і означив місцезнаходження бомбосховищ, морально не готовий до долі Харкова чи Одеси: із підірваними офісами, автівками волонтерів і маршами активістів. Не кажучи вже про долю «хворої людини» України – Луганська і Донбасу.

Але Бузина не був opinionmakerом у журналістиці. Не був адекватно сприйманим громадським діячем, а тим більше promissing політиком. Його знали, бо він завжди вмів із нічого зробити шоу. Український Бузина – це не російський Нємцов. І саме тому це вбивство викликає стільки паніки у Києві: крім символічного акту жертвопринесення, воно не має жодного смислового навантаження. А жертвопринесення – невід’ємний елемент релігійної/ідеологічної війни, яка ось уже рік точиться між Росією та Україною. І тепер вона торкнулась Києва.

  • Слухай, розстрілювати посеред дня, просто під домом…Це ж не так просто організувати. Смерть падає в ціні, – каже знайомий.

Це падає в ціні життя. Але до цього теж звикаєш.

...czy możemy zatrzymać Cię na chwilę? Skoro jesteś tu z nami, mamy do Ciebie ważną prośbę.

„Kultura Liberalna” jest tygodnikiem wydawanym społecznie, to znaczy istnieje dzięki wsparciu Darczyńców. W każdy wtorek publikujemy pełnowymiarowe wydanie magazynu, wydajemy książki, organizujemy wydarzenia publiczne.

Dajemy głos ludziom rozmaitych profesji i środowisk, którzy mają do powiedzenia coś ważnego i ciekawego - niezależnie od potrzeb reklamodawców i komercyjnych wymogów. Wierzymy w pluralistyczną demokrację i rozmawiamy także z tymi, z którymi się nie zgadzamy. Bez „KL” w naszym kraju byłoby smutniej!

Przed nami kolejne cele. Aby działać stabilnie i zachować pełną niezależność, musimy znacznie poszerzyć grono osób, które wspierają nas bezpośrednimi, comiesięcznymi wpłatami. Dlatego zwracamy się do Ciebie z prośbą, abyś dołączył lub dołączyła do grona naszych comiesięcznych Darczyńców. Zajmie to tylko minutę!

SKOMENTUJ

Nr 327

(15/2015)
18 kwietnia 2015

PRZECZYTAJ INNE Z TEGO NUMERU

PRZECZYTAJ INNE Z TEGO NUMERU

PRZECZYTAJ INNE Z DZIAŁU

KOMENTARZE



WAŻNE TEMATY:

TEMATY TYGODNIA

drukuj