Український Квітень

Магічна красная нить між Харковом і Одесою, вздовж якої мав би пролягати кордон «Новоросії», тримається на регулярних вибухах і пікетах. Десь доходить до смертей і поранень, а десь – лише до викриків «Порошенко – убийца». Насилля чи тільки його загроза, страх на рівні інстинкту за виживання – все це стає частиною щоденного життя.

Частиною щоденного життя стає смерть. Про неї найбільше знають ті, що повертаються з АТО. Невдовзі – навіть 50 тисяч солдат. Це вони розкажуть, що таке смерть і скільки коштує життя: їхнє, їхніх убитих побратимів, і особливо – тих, хто на фронті не був.

На вулицях з’являються інваліди. Ті, що «зі стажем», роками сидять вдома, бо пандусів, ліфтів і рівних доріг просто немає. Інваліди війни, повертаючись, ще шкутильгають звичними маршрутами, ніби по інерції продовжуючи здорове життя. Вони вписуються у портрет вулиці, і вулиця до них звикає.

Звикає теж до кольору хакі. У хакі вдягаються сумнівного вигляду чоловіки з перегаром. З символікою неіснуючих батальйонів, у розмальованих касках або міхових шапках в стилі кубанських козаків. Військові штани і берці одягають неголені, явно доармійського віку підлітки. Гламурні школярки підтягуються слідом за пацанами і тулять на себе те, що спритно з’являється на бутіковому ринку. Бо мейнстрім.

Мейнстрім всотує в себе смерть. Пам’ятаєте, як злякалися першим закатованим, а потім розстріляним у Києві? Як плакали над тисячами, розбомбленими на сході? Зараз, читаючи «За останню добу в АТО загинуло два українських військовослужбовці», заспокоюються: дві людини – це не дві тисячі, і не дві сотні тисяч.

А тут неспокій посіяло раптове вбивство. Друге протягом останньої доби. N-не протягом останніх півроку. У четвер убили проросійського журналіста Олеcя Бузину. Перед цим – журналіста Сергія Сухобока. Ще раніше – регіонала Олега Калашникова. Додаймо сюди вбитих і (само?)вбитих поплічників Януковича: Олександр Пеклушенко, Михайло Чечетов, Станіслав Мельник. Але саме смерть Бузини, так блискавично прокоментована Путіним, викликало найбільше емоцій.

Передбачувано, що влада України вбачає у цьому ланцюжку подій цілеспрямоване знищення причетних до розгону Майдану і організації Антимайдану. На їхню думку, колективне зло знаходиться в Росії і прагне показати, як безчинствує «хунта». Не дивно, що влада Росії інтерпретує це як репресії нинішнього режиму і утиски проросійськи налаштованих. Винуватить або владу, або Правий сектор, – неважливо, колективне зло – це все, що їсть сало, носить вишиванку і говорить українською.

Логічно, що довкола все частіше і частіше звучить російське слово «расшатывать», тобто дестабілізувати. У ЗМІ витікали численні проекти Новоросії, провокації відбуваються за не дуже креативним сценарієм – і тепер ситуація повторюється.

Адже між християнською Пасхою і комуністичним Дньом побєди, між річницею виникнення одних «народних республік» і провалом інших, мало щось статися. Київ, хоч і означив місцезнаходження бомбосховищ, морально не готовий до долі Харкова чи Одеси: із підірваними офісами, автівками волонтерів і маршами активістів. Не кажучи вже про долю «хворої людини» України – Луганська і Донбасу.

Але Бузина не був opinionmakerом у журналістиці. Не був адекватно сприйманим громадським діячем, а тим більше promissing політиком. Його знали, бо він завжди вмів із нічого зробити шоу. Український Бузина – це не російський Нємцов. І саме тому це вбивство викликає стільки паніки у Києві: крім символічного акту жертвопринесення, воно не має жодного смислового навантаження. А жертвопринесення – невід’ємний елемент релігійної/ідеологічної війни, яка ось уже рік точиться між Росією та Україною. І тепер вона торкнулась Києва.

Слухай, розстрілювати посеред дня, просто під домом…Це ж не так просто організувати. Смерть падає в ціні, – каже знайомий.

Це падає в ціні життя. Але до цього теж звикаєш.

Skoro tu jesteś...

...mamy do Ciebie małą prośbę. Żyjemy w dobie poważnych zagrożeń dla pluralizmu polskich mediów. W Kulturze Liberalnej jesteśmy przekonani, że każdy zasługuje na bezpłatny dostęp do najwyższej jakości dziennikarstwa

Każdy i każda z nas ma prawo do dobrych mediów. Warto na nie wydać nawet drobną kwotę. Nawet jeśli przeznaczysz na naszą działalność 10 złotych miesięcznie, to jeśli podobnie zrobią inni, wspólnie zapewnimy działanie portalowi, który broni wolności, praworządności i różnorodności.

Prosimy Cię, abyś tworzył lub tworzyła Kulturę Liberalną z nami. Dołącz do grona naszych Darczyńców!

Wesprzyj Kulturę Liberalną