Загадка для українофілів: про кого цитата?

…Не було між ними згоди, а постійні сварки їх ослаблювали. І запросили вони правителя іноземного, який би був чужий для них і зумів би правити ними…

Сьогодні оглядач української політики мав би повне право сказати, що це – про призначення екс-президента Грузії на пост губернатора Одещини. Півроку тому той же оглядач сказав би, що це – про призначення іноземців Наталі Яресько (міністр фінансів, США), Олександра Квіташвілі (міністр охорони здоров’я, Грузія) та Айвараса Абромавичуса (міністр економічного розвитку і торгівлі, Литва). А ще – про цілу команду видатних спеціалістів із країн колишнього радянського блоку, які обійняли різні посади і погодилися працювати радниками при відомствах та міністерствах.

Однак, правильно загадку відгадав би п’ятикласник. Школяр упевнено скаже: це про варязького вождя Рюрика, якого слов’яни запросили княжити. Справа була у дев’ятому столітті, її описав Нестор Літописець, якого називають першим українським істориком за те, що започаткував літописання Київської Русі. Оцінку паралелей між подіями сьогодення і тими, що були понад тисячоліття тому, залишимо історикам. Але кожен, хто колись учився в українській школі, не втримається від саркастичних аналогій. Це не вперше українці покладаються у вирішенні найскладніших внутрішніх проблем на закордонних спеціалістів. Не вистачає духу прийняти непопулярні рішення? Переклади їх на іноземців.

Що роблять «політичні гості» у пост-майданній Україні, які надії на них покладають і чому рік після встановлення нової влади вони опускають руки і покидають пости?

У травні Київ обговорював «відставку» Саші Боровика, німецького юриста із гарвардською освітою, який нещодавно прийняв українське громадянство і кілька місяців працював про боно радником при міністерстві економіки. Відставка у лапках, тому що раптом з’ясувалося, що прем’єр так і не підписав призначення. Боровик пояснював ЗМІ, що мусив витрачати час на непотрібну паперову і бюрократичну роботу, а його заклики про необхідність непопулярних реформ так і лишились не почутими. Абромавичус, міністр економіки і його прямий начальник, прокоментував пізніше, що це була просто кадрова помилка. Потім з’ясувалося, що у минулому німецький експерт був у Москві у школі КДБ, а отже, не може пройти спецперевірку.

Це вже не перший випадок «розчарування» зарубіжних експертів українською системою. Грузинський чиновник Джамбул Ебаноідзе, який отримав українське громадянство, але так і не став радником міністра, вважає, що запрошені реформатори потонули у рутині бюрократії, а система і досі працює за старими правилами, зосередивши усі процеси прийняття рішень в руках міністра. Павло Шеремета, український спеціаліст із заокеанним досвідом та освітою, покинув пост міністра економіки восени, коли заступника призначили без його відома. Шеремета відкрито зізнався: напружені стосунки з прем’єр-міністром та перешкоди у здійсненні реформ стали останньою краплею.

ле найбільше ентузіазму випромінює зараз, мабуть, новопризначений очільник Одещини, колишній президент Грузії Михеїл Саакашвілі. Ентузіазму довкола такої кадрової перестановки було стільки, що коментатори розсипалися і критикою, і жартами. «Поганий той президент, що не хоче стати губернатором». Тож Київ намагається вирахувати, що ж підштовхнуло Порошенка на такий крок – брак кадрів серед українських «еліт», бажання насолити конкурентові, олігархові Коломойському, знявши його ставленика, чи може ще який прихований мотив, а Одеса тим часом спантеличена в остраху і недовірі. Зате новопризначений губернатор уже наобіцяв побороти корупцію, провести радикальні реформи, ба навіть згуртувати такий різнобарвний регіон незважаючи на попередні конфлікти – і взявся до роботи.

«Диванним експертам» (як в Україні називають коментаторів і блогерів за те, що ті лише критикують, не встаючи з диванів) тільки й лишається, що робити ставки, хто кого розчарує першим: черговий іноземець Україну чи навпаки. Хто б не брав на себе ярмо боротьби із системою, завжди є об’єктивні критерії оцінки результатів. Як-от, наприклад, нещодавній саміт Східного партнерства у Ризі, із якого Україна вийшла із критикою роботи над боротьбою з корупцією та виконанням плану дій візової лібералізації – але із наступними траншами на майже два мільярди євро.